«Дорога цивілізації вимощена квитанціями про сплату податків» — сказав колись англійський економіст Девід Рікардо. Та схоже цей вислів не про чергового героя нашої статті під умовною рубрикою “Кам’янські попсуй-опозиціонери”. Окрім талантів на популізм бренду “Західний”, ухилянтство (що ріднить його із героєм нашої минулої статті) від призову до лав Збройних Сил України під відмазкою “я краще у волонтерстві знадоблюсь” і цікавого збору коштів “на це”, про який нам розповіли, у нього є також інший унікальний талант – талант ухилення від сплати податків у рідному місті і схильність до банального схематозу зі своїми політичними партнерами. Тож знайомтесь — Андрій Іванченко. Запасний політпроект бенефіціарів кам’янської попсуй-опозиції.
Зараз у місті чітко намітилася конфігурація політ-проектів кам’янської попсуй-опозиції, котрі у підсумку виходять на всім відомих їх кінцевих бенефіціарів на чолі із “Золотим тільцем Дніпропетровщини», котрий має тісні зв’язки із проросійськими представниками Республіканської партії США і їх молодших партнерів – двійнят, за схемою «2+2». Де перші два – це основні кандидати на майбутні місцеві виборчі перегони (Ільков і Голосний, із котрих зараз ліплять образ захисників у одностроях) а інші два – запасні (Іванченко і Єфімов). Єдиний із цієї легендарної четвірки, котрому випала у публічному полі роль волонтера, а не носія однострою – це Андрій Григорович Іванченко, про якого зараз більш докладно і піде мова.
Політична зірка Андрія Григоровича зійшла у буремні роки Революції Гідності, коли на хвилі революційного підйому у владні кабінети всіх рівнів запудривши голову волелюбним Українським громадянам пройшли різноманітні пройдисвіти, аферисти і професійні громадські активісти. Не виключенням став і Андрій Іванченко, котрий разом із Андрієм Нестеренком, Максимом Беспальчуком і Ганною Торішньою зайшли у Кам’янську міську раду у 2015 році від місцевого осередку партії “Народний контроль” відомого інфоцигана і успішного партійного бариги Дмитра Добродомова, котрий продав франшизу осередку “НарКонтролю” у Кам’янському відомим бенефіціарам-близнюкам кам’янської попсуй-опозиції. Що характерно: і Андрій Іванченко, і Андрій Нестеренко після того, як їм господарі політпроекту наказали “відпрацьовуйте” свій мандат – не захотіли це робити (за що їм показали на двері із фракції), почали з круглими очима розповідати журналістам, що вони, буцімто, нічого не знали про продаж франшизи і не згодні із вимогами її власників. Деякі довірливі кам’янчани вірять у цю маячню і по цей день. Адже тільки дуже довірливі волелюбні Українці, можуть вірити у те, що учасники політпроекту не знали задовго до початку передвиборчих перегонів про те, хто купив франшизу, її фінансує і, що у разі успішного проходження передвиборчих перегонів власник буде вимагати відбиття вкладеного.
Згодом був піар Андрія Григоровича на темі Міськгазу зразка 2016 року, його прихід у грантожерну партію “Сила людей” і нарешті його відклик. За офіційною версією Андрія Григоровича – влада вирішила помститися йому за те що він, буцімто, звернувся до Державної аудиторської служби і прокуратури з метою перевірки виконавчих органів міської влади. Але злі, але поінформовані язики стверджують, що справжня причина була насправді дуже прозаїчною. Якщо говорити спрощено – Андрій Григорович діяв, як відомий кам’янський антикорупціонер Сергій Худович, діяльність якого, як помічають деякі професійні громадські активісти знищила корупцію у місті, як явище. Але на відміну від Худовича, котрий за свою діяльність присів у слідчий ізолятор на добрі 9 місяців і вийшов на волю до кінця судової тяганини тільки завдяки сплаті застави, Андрій Григорович не діяв так зухвало.
“Народний контроль” у Кам’янській міській раді. 2015 рік. Зліва направо: Максим Беспальчук, Ганна Торішня, Андрій Нестеренко, Андрій Іванченко
В цій статті, ми не хочемо детально занурюватись у хитросплетіння того, як Іванченко дійшов до життя такого і став ухилянтом а також професійним громадським активістом. Про те, як Андрій Григорович назвав себе хворим 49-річним старцем не прописаним і не приписаним у місті і як він по цей день проходить медичну комісію у Кам’янському ТЦКСП ви можете особисто докладно ознайомитись із опуса самого Іванченка. А ми хочемо більш детально зупинитися на економічно-схемній діяльності героя публікації, котра у публічному полі майже ніколи не висвітлювалась. А даремно. Бо там є дууже цікаві речі.
Ось наприклад, чи знали ви що Андрій Григорович Іванченко є фізичною особою підприємцем зареєстрованим за адресою: СУМСЬКА область, ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ район, село СТАНОВА(З), вулиця МИРУ, будинок 4. Уявіть: політик, котрий вважає себе патріотом рідного міста, відкриває ФОП і сплачує податки не у цьому місті а у зовсім іншому, ба навіть у іншій області. І це при тому, що сам Іванченко неодноразово подібне критикував. Що ж це як не лицемірство Андріє Григоровичу?
Ба, більше того, Андрій Григорович так прямо і хизується у своїх опусах на сторінці у Фейсбуці, що, дійсно, він не бажає сплачувати податки у бюджет громади у якій веде політичну і волонтерську діяльність, а йому, буцімто, краще їх сплачувати у громаду Сумської області (пункт 2 фейсбучного опусу Іванченка). А ще, (що витікає із попереднього) він виявляється прописаний не у нашому місті, а тому, мовляв, не розуміє чому його визиває Кам’янський ТЦКСП, так як він жеж бідося наче не мешканець міста. І щось нам підказує, що прописаний Андрій Григорович за тією ж адресою: СУМСЬКА область, ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ район, село СТАНОВА(З), вулиця МИРУ, будинок 4 – на якій зареєстрований його ФОП.
Чому ж саме у Тростянецькому районі Сумської області відкрив свій ФОП і прописався герой нашої статті? – скоріше за все виникне логічне питання у зацікавленої кам’янської громадськості. А тому, що все дуже просто. Мов у тій байці Крилова – “ларчик просто открывался”. Справа у тому, що головою райцентру, де прописався і відкрив свій ФОП Іванченко є його давній товариш, однопартієць, очільник грантожерної партії “Сила людей” Юрій Бова. Тобто наш Андрій Григорович просто пішов під “дах” свого товариша і однопартійця.
Скажи які твої товариші, і ми скажемо хто ти – це як раз про Андрія Іванченка і Юрія Бову. Пам’ятаєте, як закочуючи очі Андрій Григорович і його команда професійних громадських активістів постійно у соцмережах із придиханням повторювали мантру “Ось як би як у Тростянці нам! Еххх… Ось яби нам такого мера як Юрій Бова!”. Так ось це як раз про цього достойника. Під час окупації Тростянця в березні 2022 року, відсутність влади в місті та поширення через соціальні мережі популістської і недостовірної інформації від Юрія Бови, викликало хвилю незадоволення серед мешканців Тростянця діями чинного голови міста. А ще він махровий корупціонер. Суд визнав його винним у фінансуванні з бюджету громади висвітлення діяльності Тростянецької міської ради через підприємство, в якому засновником та керівником була його дружина. А громадська організація «Спорт Тростянеччини» отримувала з бюджету значні кошти на проведення заходів. Головою громадської організації є син мера і депутат міської ради від партії «Сила людей» Руслан Бова. Ехх… Дійсно Андрій Григорович! Нам би такого мера… Але, боїмося, нашому місту вистачає і Вас із ордою професійних громадських активістів і попсуй-опозиціонерів. Ще якщо і Бову сюди, Кам’янське точно не переживе такого “щастя”.
Хочемо також звернути вашу увагу любі читачі на кількість відкритих КВЕДів у ФОПі Іванченка. Їх аж цілих 19! Не 1, не 2, як у справжнього підприємця, котрий дійсно займається якоюсь своєю справою. А 19! Тут вам і комп’ютерне програмування і індивідуальна мистецька діяльність, і рекламні агентства і оптова торгівля іншими машинами і устаткуванням, тощо. Прямо багатостаночник наш Андрій Григорович. Таких позицій 19. Все це вказує на ознаки фіктивності даного ФОПу. Іншими словами, Андрій Григорович скоріше за все відкрив звичайний обнальний ФОП під “дахом” у свого товариша – мера Тростянця Юрія Бови із звичайною метою освоєння бюджетних коштів. Так чим же ви відрізняєтесь Андріє Григоровичу від тих, кого постійно критикуєте? Га?
Далі ще цікавіше. Виявляєтся новостворений ФОП Тростянецького району Андрій Іванченко встиг до повномасштабного вторгнення російских окупантів взяти участь у тенедері на постачання у ДП «Чортківське лісове господарство», м. Чортків Тернопільскої області 5700 штук касет для розсади саджанців листяних культур на загальну суму 1 565 000 гривень. Не поганий старт, як для новоствореного ФОПу із відкритими 19 КВЕДами, чи не так? Щоправда тендер по причині, того, що і Андрій Григорович і його суперник (про котрого далі) по тендеру напартачили із документами не відбувся. Але прецедент є. І хто зна, що б Андрій Григорович намутив із своїми товаришами-однопартійцями за цей рік, якби не горезвісне 24.02.2022. Зараз Андрій Григорович тимчасово переключився на волонтерство. Мабудь на сьогодні для нього це поки що прибутковіше зайняття, яке дозволяє жити, тому, що згідно із розповідей самого Іванченка він звільнився із останнього місця роботи і зараз не працює а має лише ось цей ФОП і волонтерство.
Але ж знову постає логічне питання: чому ж Андрій Григорович, ФОП Тростянецького району під дахом свого друга і однопартійця Юрія Бови вирішив прийняти участь у тендері на м. Чортків аж Тернопільскої області? А все любі друзі і тут доволі просто. Це така грантожерна “патріотична” і “демократична” солідарність однопартійців “Сили людей”. Разом їсти із бюджетної діжки і продумувати схеми просто веселіше. Тому, що у м. Чортків, у лісництво котрого вирішив за 1,5 “лимони” поставити касети для саджанців Андрій Григорович головою працює такий собі Володимир Шматько. І так, також по асболютній “випадковості” товариш Іванченка і його однопартієць. І знову ми плавно перейши до питання “скажи мені хто твій товариш, і ми скажемо хто ти”. Ось як Володимира Шматька, котрого до речі, як і Бову у соцмережах славив на укір місцевій владі Андрій Григорович і його команда професійних громадских активістів, характеризує відомий український журналіст і блогер Антон Гура, котрий бував у його місті:
“Знакомимся , мэр Чортков-Чепусшило Шматько Владимир . По психосоматика я его полностью обозначил и мне местные подтвердили. Возможно бьет женщин , сексист , очень боится сильных и волевых людей , использует своё служебное полномочие , закрылся от людей турникетом , купил ёлку за 400 тыс гривен ( кредит с продолжением выкупа , так и не ответил на запыт) также владеет совместно с депутатом местной рады , Пидгирняк ( тротуарная плитка и бетон , все даёт на Прозоро сам себе ) купил всех своих депутатов и выписывает премию в 80% , поставил всех своих депутатов на руководящие должности. 11 млн гривен на рынок выделил денег и СБУ не увидела хищение денежных средств . И да , это чипусшило мечтает быть депутатом ВР и президентом )) а село Биле довел до долговой ямы ….
В слове Чепусшило-специально сделал ошибку”
Ось на таких персонажів і рівняється «демократ» Андрій Іванченко і його команда професійних громадських активістів.
Ну і так би мовити, вишенька на тортику, яка прямо вказує, що тендер у котрому приймав участь Іванченко є обнальним – це його суперник. Суперником ФОП Андрій Іванченко за тендер на постачання касет для розсади саджанців листяних культур на загальну суму 1 565 000 гривень стало таке собі ТОВ “Діск-С”.
Керівником цієї ТОВки по звісно абсолютно випадковому співпадінню є Султанов Ігор Ангамович. Котрий у свою чергу, також, по випадковому співпадінню є власником ТОВ “МСС” у якому працював Андрій Іванченко на посаді керівника відділу маркетингу та збуту. Тобто це безпосередній бос Андрія Григоровича, з котрим на пару вони під “дахом” друзів-однопартійців Іванченка думали розіграти тендер. Як ви розумієте, в даному випадку абсолютно все одно хто б у підсумку виграв його. Поділили б у будь-якому випадку по-братерськи. Якби ще вміли вірно подавати тендерну документацію.
Ігор Ангамович Султанов. Керівник ТОВ “ДІСК-С” і ТОВ “ММС” де працював Іванченко
Сам “суперник” Андрія Іванченка по тендеру на 1,5 мільйони доволі цікава особистість. Сторінки міських видань ще пам’ятають, як він відбріхувався від володіння підпільним казино за адресою пр. Аношкіна 1-Б у колишньній споруді де розташовувався автоцентр “Рено” (це майже біля Кам’янського РУП).
І споруда де розташовувалося казино, і земля під нею були зареєстровані на його ж відому фірму, але журналістам Ігор Ангамович сказав, що він не при чому. Буцімто, він здав споруду у аренду і його взагалі не цікавить, що там розміщується. А злі, але поінформовані язики стверджують, що саме Ігор Ангамович на перших порах просував і фінансував бурхливу політичну діяльність Андрія Григоровича, за що останній вдячний і по цей день. Тому дуже смішно читати у опусах Іванченка про те, що “…мені довелось звільнитися з підприємства де я працював, щоб не бути джерелом проблем місцевого КімЧинІрівського порядку”. Звільнитися ви може і звільнилися Андріє Григоровичу, але схеми зі своїм босом і своїми друзями-однопартійцями – це святе.
Ось такий він попсуй-опозиціонер Андрій Іванченко, котрий видає себе за патріота, волонтера і зразка міської демократії, а насправді звичайний грантожер, популіст, ухилянт і схематозник шукаючий вигоду із своєї бурхливої діяльності, критикуючий інших за те, чим займається сам. В завершення цієї статті хочеться процитувати Симона Петлюру, голову Директорії УНР: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Влучна і актуальна контексту статті фраза.
андруша, це ти? білоусов? покажись
I don’t think the title of your article matches the content lol. Just kidding, mainly because I had some doubts after reading the article.
Thank you for your sharing. I am worried that I lack creative ideas. It is your article that makes me full of hope. Thank you. But, I have a question, can you help me?
Thanks for sharing. I read many of your blog posts, cool, your blog is very good.
Thanks for sharing. I read many of your blog posts, cool, your blog is very good.